Країна-агресор росія розглядає свою стратегічну мету – підпорядкування України – у три етапи, з яких лише перший включає в себе реальні бойові дії. Деталі кремлівського плану розкрив Джек Вотлінг у статті для видання Foreign Affairs.
На першому етапі москва прагне окупувати або зруйнувати достатню кількість української території, щоб забезпечити економічну життєздатність частини, що залишилася, тільки за згодою росії. Російські стратеги оцінюють, що цього можна досягти, якщо росія утримає вже частково анексовані нею області (Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку), а також додасть Харківську, Миколаївську та Одеську, що фактично відріже Україну від Чорного моря.
“У цих умовах кремль буде прагнути до припинення вогню, вважаючи, що зможе перейти до другого етапу, в якому він буде використовувати економічні важелі і політичну війну, підкріплену загрозою повторного вторгнення, для встановлення контролю над Києвом. На третьому етапі росія включить Україну до своєї орбіти подібно до Білорусі”, – йдеться у статті.
При цьому наголошується, що наразі росія все ще далека від досягнення першої з цих фаз.
Російські військові сподіваються, що, якщо їм вдасться вимотати Збройні сили України, їхні територіальні завоювання на полі бою прискоряться.
росія веде наступ уже два роки, і тиск на Україну зростатиме в міру зменшення щільності рядів українських захисників. Чисельність піхоти в українських підрозділах скорочується з місяця в місяць, навіть якщо загальна чисельність українських військ залишається стабільною.
На росію чекають проблеми
Незабаром росія зіткнеться з власними проблемами, що вимагають збільшення чисельності особового складу. Із середини 2023 року росія веде війну, використовуючи добровольців, які вступають в армію в обмін на величезні премії та обіцянки великих виплат сім’ям у разі їхньої загибелі. У 2024 році росія набрала близько 420 тисяч осіб, а у 2025 році – понад 300 тисяч.
“Це число дало їй змогу вести нещадні, хоча і дорогі, піхотні наступи. Однак кількість людей, для яких ці стимули привабливі, скорочується. Восени 2025 року показники вербування впали, і в деяких районах москві довелося вдатися до більш примусових методів. Щоб підтримувати поточний темп наступальних операцій, кремлю потрібно буде або розробити спосіб ведення бойових дій, який дозволить краще зберегти життя солдатів, або знайти нову модель вербування”, – пише автор.
Здатність російської держави продовжувати наступальні операції визначається також і наявним у неї оборотним капіталом. Поки росія може продавати нафту, газ та іншу сировину, у неї є кошти для отримання вільних грошей для фінансування озброєння і набору особового складу. Однак падіння цін на нафту 2025 року виснажило російські резерви. Тим часом активізація Україною кампанії дальніх ударів по нафтопереробних заводах почала чинити істотний вплив на внутрішнє нафтоперероблення і доступність палива.
“Питання в тому, якою мірою поєднання санкцій і ударів створить для кремля проблеми з грошовим потоком у 2026 році”, – пише Вотлінг.
За його словами, є вагомі підстави вважати, що Україна зможе підвищити ефективність своїх ударів у 2026 році. По-перше, росія витрачає більше перехоплювачів ППО, ніж виробляє. Україна також нарощує запас крилатих ракет вітчизняної розробки. Вони не тільки мають достатню кінетичну енергію для ураження набагато більшої кількості класів цілей, ніж українські безпілотники, а й, наражаючи на ризик більшу кількість типів цілей, ще більше розосереджують російську ППО, створюючи нові проломи. Якщо Україна вирішить атакувати російську інфраструктуру експорту нафти, росія відчує це на собі.
